3 листопада 2016 року у Драбинівці відбулося урочисте відкриття футбольного поля з штучним покриттям.

сценарій уроку пам'яті "Чорнобильські дзвони"

ЧОРНОБИЛЬСЬКІ ДЗВОНИ

Урок пам’яті

Звучить пісня «Мої лелеки білокрилі»

Учитель.  Шановні вчителі, діти ! Сьогодні ми проведемо урок пам'яті про трагедію Чорнобиля. Ми спробуємо перенестись уявою на 30 роки назад. Більшості  з вас тоді ще й на світі не було. Для вас це вже історія, далека, невідана...

Чи доводилося вам бачити землю, на якій ніхто не живе?

Хоча ще квітнуть і родять сади, ніхто не споживає тих гірких плодів, не йде до лісу за його цілющими дарами.

Читець.

Луг не тішить вже зелен-рутою,

В поле й гай заходити не можна.

Кожна квітка дихає отрутою,

Стронцієм налита квітка кожна.

В порожніх селах вітер квилить,

Тополі гне і лози хилить,

Гірчать на сонці полини,

Ростуть в городах бур'яни,

З річок веселки воду п 'ють

І страшно яблуні цвітуть.

Ведучий 1  Це - земля Чорнобиля, це чорнобильські стежки, зарослі травами, якими рідко коли зараз ступає нога людини. Чорнобиль... Слово це стало символом горя і страждань, покинутих домівок, розорених гнізд, здичавілих звірів. А 30 роки тому це було звичайне українське містечко, яких сотні в Україні. Весною потопало воно у свіжій зелені, вишневому та яблуневому цвіті. Влітку тут полюбляли відпочивати кияни, їхали сюди звідусюди, щоб набратися здоров'я, подихати цілющим повітрям. Збирали гриби, ягоди, яких у місцевих лісах було чимало. Здавалося, що красу цього куточка українського Полісся ніщо й ніколи не затьмарить.

Ведучий 2 У 1971 році неподалік від Чорнобиля розпочали будівництво потужної атомної електростанції. На 1983 рік уже працювало чотири енергоблоки. Приступили до будівництва п'ятого. Згодом, за кілька кілометрів від станції виникло місто. Його назвали Прип'ять - за назвою тутешньої повноводної річки. Місто швидко розбудовувалось: відкривалися школи, дитячі садочки, лікарні, магазини... Це було місто-сад. Які широкі вулиці! А яких тільки квітів не було у скверах, алеях, парках! Улюбленим місцем відпочинку залишалася річка.

Ніщо не віщувало біди. Квітень завершував свою вахту в природі і мав передати її травню.

Читець.

Жилось легковажно,

Жилось безбережно,

Та вибух дістав вас -

Пожежа!

Сади очманіло цвітуть,

Бентежно,

А в дзвонах вітрів -

Пожежа!

(Лунає сигнал ЦО "Тривога", під звуки сигналу чується голос за сценою)

Ведучий 1.  О першій годині двадцять три хвилини сорок секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції, що мав потужність мільйон кіловат, несподівано велетенське полум'я розірвало нічну темряву. Трапилось це в 130 кілометрах на північ від Києва.

(Звук сирени затихає).

Ведучий 2. Ті, хто тієї ночі не спали, бачили, як над електростанцією спалахнуло вогняне сяйво, схоже на сніп полум'я. Та ніхто тоді й гадки не мав, що те сяйво смертельно небезпечне. Відлік часу став уже далеко не мирним, а бойовим і пішов на години, хвилини, секунди. Мирна щаслива весна перестала існувати для українського народу...

Читець.

Ще ніч піднімає на зоряну вежу

Поетів, закоханих, ніжаться лежні,

Іще наше мрійство в шляхах не обмежене,

Та око вогню усе вже вистежує:

легкодумність,

інертність,

лінивство,

невігластво наше,

суспільну ніщоту,

державне нікчемство.

Хто там на кого ремствує ?

Ведучий 1. У ту квітневу ніч не було часу шукати винних, дошукуватися причини вибуху. Це зроблять пізніше...

Читець.

Тікають! Втікають!

Тавровані часом.

Хто верхом,

Хто низом,

Хто з почтом,

Хто з плазом -

Тікають, втікають

Щури з корабля -

Всі зайві,

Всі без Вітчизни,

Тікають!

Народ - захищається.

Ведучий 2. Наш народ уперше зустрівся з такою грізною силою, як ядерна енергія, що вийшла з-під контролю.

Читець.

Зойкнула Земля чайчиним криком:

- Сину, вбережи і захисти!

 Вийшла мати із іконним ликом:

- Іди, синочку. Хто ж, коли не ти?..

 Спалахнуло Небо, впало крижнем:

- Сину, вбережи і захисти!

 Вийшла жінка з немовлятком ніжним:

- Йди, коханий. Хто ж, коли не ти?

І уже ні сина, ані мужа,

Лиш розверсті зорані поля...

Та пліч-о-пліч стали

Біль і Мужність.

Дух і Воля.

Небо і Земля.

Ведучий 1. Тієї ночі було на зміні 50 чоловік. Усі до одного з честю виконали свій громадський і службовий обов'язок. Всі вони, перебуваючи в зоні високої радіації, не покинули свої робочі місця і, ризикуючи своїм життям, зробили все можливе і навіть неможливе, щоб попередити поширення аварії, врятувати станцію від руйнувань.

Читець.

Перший удар на себе,

Перший вогонь на себе:

Так одчайдушний Данко

Людям віддав своє серце.

Як же тут не згадати,

Поруч з ним не назвати -

Вас, що уміли серцем

Грізним вогонь зупиняти.

Ведучий 1.  Першими до реактора через кілька секунд за тривогою прибули пожежники ВПЧ-2 з охорони АЕС на чолі з 23-річним начальником караулу, лейтенантом Володимиром Правиком.

(На сцену заходять учні з портретами героїв-пожежників, ставлять їх на стіл, стають по обидва боки, щоб глядачам було видно портрети, і говорять слова).

( музика про Чорнобиль мінус).

1-й учень.

Коли біда чорнобильська війнула,

Коли упав наладчик неживим,

Був перший тут начальник караулу -

Володя Правик з воїнством своїм.

2-й учень.

Дивлюсь в його лице - ось-ось розправить

Одну він зморшку між густенних брів.

Чудовий хлопець, Володимир Правик,

З тих, чиє серце - гордість матерів!

3-й учень.

Збить треба пломінь!

Зрізати назавше,

З ніг без жалю зіб'є, зупинить крок.

І ось він поруч, твердо ставши,

Мов стриж весняний, Віктор Кібенко.

4-й учень.

Який предивний ти, людський характер,

Коли ти досягаєш висоти,

Коли розверзнувсь атомний реактор,

І подолать нещастя мусиш ти.

5-й учень.

Що буде - враз обидва зрозуміли, -

Реактор другий тільки б зберегти,

їм у собі знайти б незнанні сили -

Не дать вогню в сусідній блок пройти

6-й учень.

І промінь збили! Тільки в прижмур хмуро

Побачив Віктор, наче у півсні:

Присівши вмить, провів сержант Тищура

Рукою по волоссі, що в огні.

7-й учень.

І у Володі полум 'я чимале

Все більш танцює в звужених очах...

Наталя, двотижнева Наталя,

Така ж бо довгождана ця Наталя

На випростаних Надиних руках...

8-й учень.

З усім, що так було безмежно милим,

Тепер навіки обривалось вмить...

Реактор врятувать не мав він сили -

Вони ж бо мали право й відступить.

Ведучий. Тієї трагічної ночі лейтенант і сержанти пожежної охорони здійснювали свою звичайну роботу. А ситуація була незвичайна - поруч "дихав" смертельним подихом реактор. Не було часу думати про себе: треба було рятувати станцію. І вони її врятували.

Всі 28 чоловік двох караулів затулили її собою. З них 6 чоловік загинуло. Так вони жили, працювали й увійшли в безсмертя.

Читець.

Подій могло не буть тієї ночі,

А скільки сили віддано й життів

За те, що хтось у чомусь поспішив.

Чорнобиль - тільки лиш маленька віха

Загрозливої для людей біди,

Він є відлунням ядерного віку,

Й, можливо, в нім майбутнього сліди...

Вам, хлопчики, герої-лейтенанти,

Володя Правик, Віктор Кібенок,

Героям понадлюдського горіння

Не буде забуття, бо день по дню,

Зближаючи тривожні покоління,

Знов молодість на лінії вогню.

Ведучий 1. Суворий екзамен тримали всі: пожежники, транспортники, будівельники, медики, спеціальні частини хімзахисту, вертольотчики та інші підрозділи Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ.

Найпершим, у кого зупинилося серце в мить вибуху, був старший оператор Валерій Іванович Ходемчук, якому 4-й блок став і могилою, і пам'ятником. За ним незабаром помер на посту його друг, Володимир Миколайович Шашенок.

Читець.

Занадто сито ми живем ?

Забувся справжній смак недолі?

І вже й не маємо проблем ?!

Доволі сліпати, доволі!

Ні, жертви вимагають з нас

Засвоєння страшних уроків.

Байдужість випалиш не враз,

А час не жде своїх пророків.

Своїх героїв знає він,

Коли не знаєм поіменно.

Храм совісті на їх крові

Возносить час...

Ведучий 2.  На підмосковному кладовищі на скромних плитах з червоними зірками навічно викарбувані імена Володимира Правика, Миколи Ващука, Василя Ігнатенка, Віктора Кібенка, Миколи Титенка, Володимира Тищури.

Хай пам'ять про них буде вічна!

(Учні підносять до портретів квіти і запалюють свічку).

Вічна слава і пам'ять вам, наші рятівники, низький уклін від урятованого народу.

Ведучий 1. Жителі  нашої сільської ради теж брали участь у ліквідації наслідків аварії на  ЧАЕС. Це Саєнко Леонід Якович, П'ятак Григорій  Володимирович, Яценко Володимир Васильович, Діденко Володимир Анатолійович, Соколенко Володимир Григорович, Корховий Михайло Васильович.  На жаль, Володимир Васильович та Володимир Григорович відійшли за вічну межу. Вічна їм пам’ять. Вічна пам’ять всім тим, хто ціною власного здоров'я захистили нас з вами від смертельної загрози.

 Оголошується хвилина мовчання.

 (Звук метронома.. Хвилина мовчання).

Ведучий 2. А зараз я хочу попросити поділитися своїми спогадами безпосереднього учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС ____________________________________________

(Виступ ліквідатора).

Ведучий 1: Там, де пожежа, там завжди й медики.

Відразу після аварії у роботу включилися працівники клініки № 6 м. Москви. За першу добу разом з чорнобильськими медиками було зроблено майже тисячу аналізів і оглядів хворих, з них відібрано близько 200 які потребували спеціального лікування, важкохворих транспортували до Москви. До 10 травня завдяки турботам лікарів майже половина пацієнтів, що потрапила до лікарень після аварії на АЕС, були виписані.

Читець.

Люди в білих халатах,

Доземно вклоняюся вам!

В час біди ви солдати

Чи ангели милосердя ?

Це крізь ваші серця

Йде жорстока передова,

Де незмигно чатують

Порожні очниці смерті.

Запис повідомлення по радіо про евакуацію

Ведучий 2.  Коли оцінили масштаби катастрофи, стала очевидною евакуація населення із найбільш небезпечної зони радіусом 30 км навколо станції. Люди назавжди покидали рідні домівки. Ох, як нелегко було людям залишати той край, де народилися, виросли, землю, де були могили предків, де все рідне, дороге. Для людей ця місцевість стала мертвою, але природа і далі продовжує життя.

( пісня Руслани Денеги «Чорнобиль» ).

Читець.

Загинули ліси, а землю занедбали,

Поставили АЕС в верхів 7 трьох річок,

То хто ж ви є, злочинці, канібали?!

Ударив чорний дзвін, і досить балачок.

В яких лісах іще ви забарложені?

Що яничари ще занапастять?

І мертві, і живі, і ненароджені,

Нікого з вас довіку не простять!

Ведучий 1. Мертві чорнобильські села... Ми відчуваємо їхнє мертве застережливе мовчання, відчуваємо небезпеку, що принишкла у траві, воді, деревах. Земля залишилася без своїх господарів, залишилися самотніми подвір'я, стара груша, стежки...

Повертаючись у безлюдну зону, журавлі дивуються, чому тут не чути веселих дитячих голосів, чому тут немає життя. В цій місцевості пустують безлюдні будинки.

Читець.

На пустищі дикім росте бузина,

Сіріє край поля хатина сумна.

Облуплені стіни, полин, спориші -

Не видно й не чути навкруг ні душі.

І тільки при місяці пізно вночі,

Коли над хатиною стогнуть сичі,

І вікна примарливим блиском горять, -

з сіней у світлицю крадеться, мов тать,

Якась неземна, потойбічна мара,

І груша в дворі завмирає стара.

І чути, як в миснику дзвонять миски,

І хрестяться лячно побожні жінки.

І святять очима коти з темноти,

І хочеться швидше те місце пройти,

Де буйно і дико росте бузина,

Де пусткою хата сіріє сумна.

Ведучий 2. На ліквідацію наслідків Чорнобильської аварії, за скромними підрахунками 1989 року, витрачено 8,5 мільярдів карбованців, тоді як усі АЕС у бувшому Радянському Союзі, разом узяті, за роки своєї роботи дали величезний прибуток - 25 мільярдів.

Чорнобиль... Мертва земля... Це - трагедія для всього людства, більшої годі уявити!

Читець.

Є чорне золото, є чорний хліб.

Є чорний лебідь і лебідка чорна.

Та найчорнішим серед них усіх

Є все-таки Чорнобиль.

Є чорна хмара й чорний-чорний дим,

Година чорна і тюльпани чорні.

Та найчорнішим серед них усіх

Є все-таки Чорнобиль.

Є чорна Африка і чорний крук,

Він чорно-чорно-чорний,

Та найчорнішим серед них усіх

Є все-таки Чорнобиль!

Ведучий 1. Через Чорнобиль ми усвідомили, що щастя - це трава, в яку можна лягти, не боячись радіації, це тепла річка, в якій можна скупатися, це усміхнені дитячі обличчя.

Спалах над Чорнобильською атомною сліпучим сяйвом висвітлив добро і зло, розум і дурість, щирість і фарисейство, співчутливість і злорадство, правду і брехню, висвітлив кожного, хто там працював і хто там жив, хто був поряд з бідою в ту трагічну годину, хто віддав свою молодість, життя і здоров'я заради врятування людей і рідної землі. На запитання Володимира Висоцького "На чому перевіряються люди, якщо війни вже нема?" - у 1986 році можна було відповісти однозначно: люди перевіряються на своєму ставленні до Чорнобиля.

Читець.

Летять, летять машини на Чорнобиль,

На чорну жур, на погар, на біду.

1 жайвори випурхують з колдобин,

Розхитуючи зелень молоду.

І колами під хмарою - лелеки

Над зрубом придорожнього гнізда.

І дума затискає, мов обценьки:

Та де ж тут зачаїлася біда?

Невже Чорнобиль - вигадки, химери,

Грипозний сон, розвіяний за мить ?

Он гуркотять сталеві бетеери,

Та жодний ствол гарматний не стримить.

Але ж усе цвіте і зеленіє,

Але ж весна вродилася яка!

І мозок, мов кора, дерев 'яніє

І порятунку в досвіду шука.

Пісня «Чорнобильська біда»

Ведучий 1.  У цьому році ми, як уже говорилося, відзначаємо 30 річницю тих страшних чорнобильських подій. Але це не свято. Це зовсім інша річниця, яка не терпить фальші, показухи, надуманості. 26 квітня - це день, коли кожна людина повинна поставити перед собою такі питання: Хто я? Для чого я живу на світі? Як живу? Як дію? Чим можу допомогти іншій людині, яка потребує моєї допомоги? Адже сама природа зробила нам застереження: люди, не будьте байдужими, жорстокими, безпечними, пам'ятайте, що доля планети, доля всього людства, наше з вами майбутнє у ваших руках.

(Лунає запис дзвонів).

Ведучий 2.  Б'ють тривожним набатом дзвони Чорнобиля... Вони нагадують: Пам'ятайте! Хай не повториться! Хай земля зацвітає навесні пишним буйством кольорів, хай пнуться до сонця трави, хай повертаються з чужини журавлі, несучи на крилах радість зустрічі з рідною землею. Хай кожен новий день сповнює ваші серця миром, спокоєм, одухотвореністю. Пам'ятаймо!

(Звучить запис "Аве Марія")

Читець.

Пречиста Діво! Матір Пресвятая!

Спаси і сохрани велику землю!

Святую вільну Україну!

ЇЇ народ, синів її й дочок!

Дай щастя їм, дай волі, дай свободи!

Благослови на труд, на злагоду, на мир!

Учитель. Наш урок пам'яті закінчується. Дякую всім за співпрацю і розуміння. А на закінчення хочемо всім побажати:

Ростіть і добрі, ростіть щасливі,

Дівчатка будуть нехай вродливі,

А хлопці - сильні і могутні.

А ті події незабутні

Хай не тривожать більше нас!

Хай кане зло в безодню, в час!

Самостійна робота по творчості Дж.Байрона

САМОСТІЙНА РОБОТА ПО ТВОРЧОСТІ ДЖ.БАЙРОНА

І рівень

     Тести по творчості Дж.Байрона ( кожна правильна відповідь – 0, 5 бала)

1. Твори, що належать пере Байрона

А. «Лотта у Веймарі», «Страждання молодого Вертера», «Фауст»,  «Вільшаний король»;

Б) «Розбійники», «Підступність і кохання», «Вільгельм Телль», «Марія Стюарт»;

В) «Гяур», «Корсар», «Манфред», «Мазепа»;

Г) «Зимова казка», «Лорелея», «Чому троянди немов неживі…», «Коли розлучаються двоє».

2. Прометей у однойменному вірші Байрона постає

а) самотнім бунтарем; б) романтиком-мрійником; в) мандрівником-вигнанцем; г)полум’яним патріотом; д) відстороненим спостерігачем.

3. Джордж Байрон у поемі «Мазепа» дав зразок

а) барочного героя; б) класицистичного героя; в) романтичного героя; г) реалістичного героя; д) модерного героя.

4. Літературне джерело поеми Байрона «Мазепа»

а) «Історія русів»; б) «Історія Карла ХІІ» Вольтера; в) поема «Полтава» О.Пушкіна; г)мемуари польського шляхтича Яна Пассека; д) «Літопис самовидця».

5. Провідним у сюжетній лінії поеми Байрона «Мазепа» є мотив

а) кохання; б) вірного служіння пажа своєму господарю; в) служіння своєму народові; г) зради; г) пошуків скарбів.

6. Основний зміст поеми Байрона «Мазепа» становить опис

а) гетьманування «Мазепи», б) війни росіян зі шведами; в) поразки Карла ХІІ; г)гонитви дикого коня; д) «зради» Мазепи.

7. Оповідачем у поемі «Мазепа» виступає

а) Карл ХІІ; б) Мазепа; в) Байрон; г) Вольтер; д) Тереза.

8. Головним авторським завданням у поемі Байрона «Мазепа» було зображення

а) історичної правди; б) стосунків між двома володарями; в) стосунків між закоханими; г) внутрішнього стану героя та його почуттів і переживань; д) ставлення героя до його вірного коня.

9. Мазепа, за поемою Байрона «Мазепа», при дворі польського короля Яна Казимира був

а) камердинером; б) пажем; в) лакеєм; г) джурою; д) блазнем.

10. Ім’я шляхтянки, у яку закохався Мазепа

а) Марія; б) Ядвіга; в) Данута; г) Корнелія; д) Тереза.

ІІ рівень

Дайте відповідь на запитання (кожна правильна відповідь – 1 бал)

1. Яким чином поема «Мазепа» пов’язана з Полтавщиною?
2. Чому Мазепа так піклувався про свого коня?
3. Яку страшну кару вигадав для Мазепи ошуканий чоловік коханої майбутнього гетьмана?
4. Куди приніс Мазепу кінь?
5. Чому шлях Мазепи був страшним і складним?

ІІІ рівень

На основі прочитаної поеми «Мазепи» визначте риси характеру українського гетьмана.- 2 бали

Контрольна робота 11 клас

Вступ. Література першої половини ХХ ст.. Творчість Г.Ібсена, Ф.Кафки, Дж.Джойса

Початковий рівень

Тести

1.Який злочин проти закону вчинила нора із п’єси Г.Ібсена «Ляльковий дім»?

А) позичила в банку гроші й не повернула;

Б) неправдиво свідчила в суді;

В) підробила документи;

Г) збила людину автомобілем.

2. Кому з п’єси Г.Ібсена «Ляльковий дім» належать слова? Про кого вони?

«Це так неймовірно, що я просто отямитися не можу. Але треба якось виплутуватися… Доведеться якось догодити йому. Справу треба зам'яти будь-що»

А) Хельмер про Крогстада;

Б) Хельмер про Ранка;

В) Крогстад про Хельмера;

Г) фру Ліннне про Хельмера.

3. Позначте, у чому простежується автобіографічність новели Ф.Кафки «Перевтілення».

А) у професії комівояжера, як і в героя;

Б) у складних стосунках з батьком, як і в героя;

В) у тяжкій хворобі автора, що символізує перетворення;

Г) у схожих із героєм снах.

4.Нора, героїня п’єси Г.Ібсена «Ляльковий дім», порушила закон, адже бажала…

А) жити в розкошах;

Б) урятувати чоловіка;

в) урятувати репутацію батька;

Г) допомогти подрузі, фру Лінне.

5. Хто з героїв п’єси Г.Ібсена «Ляльковий дім» й кому говорить:

«А щодо наших стосунків, та й про людей – усе мусить бути, як і було, але, звичайно, це тільки про людське око»:

А) Нора – Хельмеру;

Б) Крогстад – Норі;

В) Хельмер – Норі;

Г) фру Лінне – Норі.

6. Позначте, у чому простежується автобіографічність психологічного есе Дж.Джойса «Джакомо Джойс»

А) у професії, імені, сімейному стані, захопленні героя;

Б) у стосунках у сімї, долях дітей героя;

В) у мандрівках героя, його поглядах;

Г)У кар’єрному зростанні героя, його духовному розвитку.

Середній рівень

1.     Продовжте речення

А.Модернізм – це….

Б. Авангардизм – це…

В. Масова культура – це….

Достатній рівень

Охарактеризуйте (на вибір) образ

Грегора Замзи, або Нори, або Хельмера.

Стислий переказ роману М.Булгакова "Майстер і Маргарита"

Стислий переказ роману Булгакова «Майстер і Маргарита»

У творі — дві сюжетні лінії, кожна з яких розвивається самостійно. Дія першої розгортається в Москві впродовж декількох травневих днів (днів весняного повного місяці) в 30-х рр. нашого століття, дія ж другої відбувається теж в травні (нісані),  але в місті Ершалаїмі (Єрусалимі) майже дві тисячі років тому — на самому початку нової ери. Роман побудований таким чином, що розділи основної сюжетної лінії переплітаються з розділами,  що становлять другу сюжетну лінію, причому ці вставні розділи є частинами роману Майстра, то розповіддю очевидця подій Воланда.

   В один із спекотних травневих днів у Москві з'являється дехто Воланд, що видає себе за фахівця з чорної магії, а насправді є сатаною. Його супроводжує дивна свита: гарненька відьма Гелла, розв'язний тип Коровьев або Фагот, похмурий і зловісний Азазелло і веселий товстун Бегемот, який здебільшого з'являється перед читачем у вигляді чорного кота неймовірних розмірів.

Першими зустрічаються з Воландом на Патріарших ставках редактор товстого художнього журналу Михайло Олександрович Берліоз і поет Іван Бездомний, що написав антирелігійну поему про Ісуса Христа. Воланд втручається в їхню розмову стверджуючи, що Христос існував насправді. В якості доказу того, що є щось, непідвладне людині, Воланд передрікає Берліозу страшну смерть під колесами трамвая. На очах приголомшеного Івана Берліоз тут же потрапляє під трамвай, Іван марно намагається переслідувати Воланда, а потім, з’явившись в Массолит (Московська Літературна Асоціація), так заплутано викладає послідовність подій, що його відвозять в заміську психіатричну клініку професора Стравінського, де він і зустрічає головного героя роману — Майстра.

Воланд, з’явившись в квартиру № 50 будинку 302-бис по Садовій вулиці, яку покійний Берліоз займав разом з директором театру Вар'єте Степаном Лиходєєвим, і знайшовши останнього в стані тяжкого похмілля, пред'являє тому підписаний ним же, Лиходєєвим, контракт на виступ Воланда в театрі, а потім випроваджує його геть з квартири, і Стьопа незрозумілим чином опиняється в Ялті.

  До Никанора Івановича Босого, голови житлового товариства будинку № 302-бис з’являється Коровьев і просить здати Воланду квартиру № 50, оскільки Берліоз загинув, а Лиходєєв у Ялті. Никанор Іванович після довгих умовлянь погоджується і отримує від Коровьева понад плату, обумовлену угодою, 400 рублів, які ховає у вентиляції. Того ж дня до Никанора Івановича приходять з ордером на арешт за зберігання валюти, оскільки ці рублі перетворилися на долари. Приголомшений Никанор Іванович потрапляє в ту ж клініку професора Стравінського.

   У цей час фіндиректор Вар'єте Римський і адміністратор Варенуха безуспішно намагаються розшукати по телефону зниклого Лиходєєва і нічого не розуміють, отримуючи від нього одну за іншою телеграми з Ялти з проханням вислати грошей і підтвердити його особу, оскільки він закинутий в Ялту гіпнотизером Воландом. Вирішивши, що це — безглуздий жарт Лиходєєва, Римський, зібравши телеграми, посилає Варенуху віднести їх «куди потрібно», проте Варенусі зробити цього не вдається: Азазелло і Коровьев, підхопивши його під руки, доставляють Варенуху в квартиру № 50, а від поцілунку голої відьми Геллі Варенуха втрачає свідомість.

Увечері на сцені театру Вар'єте починається вистава за участю великого мага Воланда і його свити, Фагот пострілом з пістолета викликає в театрі грошовий дощ, і увесь зал ловить падаючі червінці. Потім на сцені відкривається «дамський магазин», де будь-яка жінка з числа тих,  що сидять в залі, може безкоштовно одягнутися від ніг до голови. Тут же в магазин вибудовується черга, проте після закінчення вистави червінці перетворюються на папірці, а усе, придбане в «дамському магазині», зникає без сліду, змусивши довірливих жінок бігати по вулицях в одній білизні.

Після спектаклю Римський затримується у себе у кабінеті, і до нього приходить перетворений поцілунками Гелли на вампіра Варенуха. Побачивши, що той не відкидає тіні, смертельно переляканий, миттєво посивілий Римський на таксі мчить на вокзал і кур'єрським поїздом від'їжджає в Ленінград.

Тим часом Іван Бездомний, познайомившись з Майстром, розповідає йому про те, як він зустрівся з дивним іноземцем, що згубило Мишу Берліоза; Майстер пояснює Іванові, що зустрівся він на Патріарших з сатаною, і розповідає Івану про себе. Майстром його називала його кохана Маргарита. Будучи істориком за освітою, він працював в одному з музеїв, як раптом несподівано виграв величезну суму — сто тисяч рублів. Він залишив роботу у музеї, зняв дві кімнати в маленькому будиночку в одному з арбатських провулків і почав писати роман про Понтія Пілата. Роман вже був майже закінчений, коли він випадково зустрів на вулиці Маргариту, і любов уразила їх обох миттєво. Маргарита була заміжня за гідною людиною, жила з чоловіком в особняку на Арбаті, але не любила його. Кожен день вона приходила до Майстра, роман наближався до кінця, і вони були щасливі. Нарешті роман був дописаний, і Майстер відніс його в журнал, але надрукувати твір там відмовилися, а у газетах з'явилося декілька негативних статей про роман, підписаних критиками Ариманом Латунським і Лавровичем. І тут Майстер відчув, що починає хворіти. Одного разу вночі він кинув роман в піч, але стривожена Маргарита, що прибігла, вихопила з вогню останню пачку листків. Вона пішла, забравши рукопис з собою, щоб гідно попрощатися з чоловіком і вранці повернутися до коханого назавжди, але через чверть години після її відходу до нього у вікно постукали — розповідаючи Івану свою історію, в цьому місці він знижує голос до шепоту, — і ось через кілька місяців, зимовою ніччю, прийшовши до себе додому, він виявив свої кімнати зайнятими і відправився в нову заміську клініку, де і живе вже четвертий місяць, без імені і прізвища, просто — хворий з кімнати № 118.

Цього ранку Маргарита прокидається з відчуттям, що щось повинно статися. Утираючи сльози, вона перебирає листи обгорілого рукопису, роздивляється фотографію Майстра, а опісля вирушає на прогулянку до Олександрівського саду. Тут до неї підсідає Азазелло і передає їй запрошення Воланда — їй відводиться роль королеви на щорічному балу у сатани. Увечері того ж дня Маргарита, роздягшись догола, натирає тіло кремом, який дав їй Азазелло, стає невидимою і вилітає у вікно. Пролітаючи повз будинок письменників, Маргарита влаштовує розгром в квартирі критика Латунського, на її думку того, хто згубив Майстра. Потім Маргариту зустрічає Азазелло і приводить її в квартиру № 50, де вона знайомиться з Воландом і іншими членами його свити.

      Опівночі починається весняний бал повного місяцяця — великий бал у сатани, на який запрошені донощики, кати, розтлителі, вбивці — злочинці усіх часів і народів; чоловіки являються у фраках, жінки — голими. Впродовж декількох годин гола Маргарита вітає гостей, підставляючи коліно для поцілунку. Нарешті бал закінчений, і Воланд запитує у Маргарити, що вона хоче у нагороду за те, що була у нього хазяйкою балу. І Маргарита просить негайно повернути їй Майстра. Тут же з'являється Майстер в лікарняному одязі, і Маргарита, порадившись з ним, просить Воланда повернути їх в маленький будиночок на Арбаті, де вони були щасливі.

    Тим часом одна московська установа починає цікавитися дивними подіями, що відбуваються в місті, і усі вони вибудовуються в логічно ясне ціле: і таємничий іноземець Івана Бездомного, і сеанс чорної магії у Вар'єте, і долари Никанора Івановича, і зникнення Римського і Лиходєєва. Стає зрозумілим, що усе це робота однієї і тієї ж зграї, очолюваної таємничим магом, і усі сліди цієї зграї ведуть у квартиру № 50.

Звернемося тепер до другої сюжетної лінії роману. У палаці Ірода Великого прокуратор Іудеї Понтій Пілат допитує заарештованого Ієшуа Га-Ноцрі, якому Синедріон ухвалив смертний вирок за образу влади кесаря, і вирок цей спрямований на затвердження до Пілата. Допитуючи заарештованого, Пілат розуміє, що перед ним не розбійник, що підбурював народ до непокори, а бродячий філософ, що проповідує царство істини і справедливості. Проте римський прокуратор не може відпустити людину, яку звинувачують у злочині проти кесаря, і затверджує смертний вирок. Потім він звертається до першосвященика іудейського Каїфи, який з нагоди свята Паски, що настає  незабаром, може відпустити на свободу одного з чотирьох засуджених до страти злочинців; Пілат просить, щоб це був Га-Ноцрі. Проте Каїфа йому відмовляє і відпускає розбійника Вар-Раввана. На вершині Лисої гори стоять три хрести, на яких розіпнуті засуджені. Після того, як натовп роззяв, що супроводжував процесію до місця страти, повернувся в місто, на Лисій горі залишається тільки учень Ієшуа Левій Матвій, колишній збирач податей. Кат заколює змучених засуджених, і на гору обрушується раптова злива.

   Прокуратор викликає Афранія, начальника своєї таємної служби, і доручає йому убити Іуду з Кіріафа, котрий отримав гроші від Синедріону за те, що дозволив у своєму будинку заарештувати Ієшуа Га-Ноцрі. Незабаром молода жінка по імені Низу нібито випадково зустрічає в місті Іуду і призначає йому побачення за містом в Гефсиманському саду, де на нього нападають невідомі, заколюють його ножем і відбирають кошіль з грошима. Через деякий час Афраній доповідає Пілатові про те, що Іуда зарізаний, а мішок з грошима — тридцять тетрадрахм — підкинутий у будинок першосвященика.

    До Пілата приводять Левія Матвія, який показує прокураторові пергамент із записаними ним проповідями Га-Ноцрі. «Найтяжча вада — боягузство», — читає прокуратор.

    Але повернемося в Москву. На заході сонця на терасі однієї з московських будівель прощаються з містом Воланд і його свита. Несподівано з'являється Левій Матвій, який пропонує Воланду узяти Майстра до себе і нагородити його спокоєм. «А що ж ви не берете його до себе у світло?» — запитує Воланд. «Він не заслужив світла, він заслужив спокій», — відповідає Левій Матвій. Через деякий час у будиночок до Маргарити і Майстра з’являється Азазелло і приносить пляшку вина — подарунок Воланда. Випивши вина, Майстер і Маргарита втрачають свідомість; у ту ж мить починається сум'яття, у будинку скорбота: помер пацієнт з кімнати № 118; і в ту ж хвилину в особняку на Арбаті молода жінка несподівано блідне, схопившись за серце, і падає на підлогу.

Чарівні чорні коні відносять Воланда, його свиту, Маргариту і Майстра. «Ваш роман прочитали, — говорить Воланд Майстрові, — і я хотів би показати вам вашого героя. Близько двох тисяч років сидить він на цьому майданчику і бачить уві сні місячну дорогу і хоче йти по ній і розмовляти з бродячим філософом. Ви можете тепер закінчити роман однією фразою». «Вільний! Він чекає тебе!» — кричить майстер, і над чорною безоднею спалахує неосяжне місто з садом, до якого простягнулася місячна дорога і по дорозі цій нестримно біжить прокуратор.

«Прощавайте!» — кричить Воланд; Маргарита і Майстер йдуть по мосту через струмок, і Маргарита говорить: «Ось твій вічний будинок. Увечері до тебе прийдуть ті, кого ти любиш, а вночі я берегтиму твій сон».

А у Москві, після того, як Воланд покинув її, ще довго триває слідство у справі про злочинну зграю, проте заходи, прийняті до її упіймання, результатів не дають. Досвідчені психіатри приходять до висновку, що члени зграї є небаченої сили гіпнотизерами. Проходить декілька років, події тих травневих днів починають забуватися, і тільки професор Іван Миколайович Понирев, колишній поет Бездомний, щороку, тільки настає весняний святковий повний місяць, з'являється на Патріарших ставках і сідає на ту ж лавку, де уперше зустрівся з Воландом, а потім, пройшовши по Арбату, повертається додому і бачить один і той же сон, в якому до нього приходять і Маргарита, і Майстер, і Ієшуа Га-Ноцрі, і жорстокий п'ятий прокуратор Іудеї вершник Понтій Пілат.

Джерело: Усі шедеври світової літератури в короткому викладі. Сюжети і характери. Російська література XX століття / Ред. і сост. В. І. Новіков. — М. : Олімп  : ACT, 1997. — 896 с.

Матеріал для перевірки знання учнями героїв роману В.Скотта "Айвенго"

Перед тобою магічний квадрат з іменами героїв роману «Айвенго». Відшукай їх і одержиш 17 балів. Успіху!

Р	Е	Б	Ь	Л	І	Г	А	У	Б
Р	І	Ч	А	Р	Д	Р	І	А	Й
Д	Ж	О	Н	С	Е	Д	К	Е	В
В	А	К	Е	Б	Е	Т	Г	Н	Г
А	М	Б	А	Б	Р	Р	У	Р	О
Л	Е	Т	А	О	М	А	Н	У	Р
Ь	І	С	А	К	А	Н	Е	В	О
С	Т	А	Н	У	І	Л	Ф	Р	І
Л	О	К	С	Л	І	Р	Б	А	Д
С	К	А	С	І	С	А	Б	Е	Ф