1.Самостійна робота за повістю Кавабати Ясунарі «Тисяча журавлів»
І.Тести – 3 бали
1. Позначте, хто в повісті є втіленням потворного в зовнішньому і внутрішньому світі.
а) Юкіко; б) Фуміко; в) Тікако; г) пані Оота.
2. Яка японська традиція є головним персонажем повісті?
а) боротьба сумо; б) мистецтво ікебани; в) чайна церемонія; г) бонсай.
3. Назвіть ім’я головного героя твору.
а) Тікако Курімото; б) Мітані; в) Кікудзі; г) Фуміко.
4. Який птах у японців є символом щастя?
а) сова; б) галка; в) журавель; г) жайворонок.
5. Хто став причиною загибелі пані Оота?
а) Кікудзі; б) Юкіко; в) Тікака; г) Фуміко.
6.Хто з героїв твору, з якими був пов'язаний Кікудзі, залишився живим?
а) Юкіко; б) Мітані; в) Фуміко; г) Тікако.
ІІ. Пригадайте атрибути японської культури та чайної церемонії, установивши відповідність – 5 балів
Фуросікі – чайниця
Орібе – чайний порошок
Тяной – чашка
Татамі – рідкий чай
Устя – рогожа
Камасікі – густий чай
тяван- чайна церемонія
тясяка – різновид чашок, виготовлених відомим чайним майстром Фурутою Орібе.
койтя – підставка для чаю
тяіре - кольорова хустка, у якій носять речі
ІІІ. Визначте основні особливості стилю Кавабати.- 2 бали
IV. Опишіть чайну церемонію – 2 бали
2.Достоєвський Федір Михайлович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук Федір Михайлович
Достоєвський
Дата
Місце
народження: Москва
Дата
смерті: 28 січня (9 лютого) 1881 (59 років)
Місце
смерті: Санкт-Петербург
Громадянство: Російська імперія
Рід діяльності: прозаїк, публіцист
Роки активності: 1846–1880
Напрямок: реалізм
Magnum opus: «Брати Карамазови»
Зібрання творів
Фе́дір Миха́йлович Достоє́вський (рос. Фёдор Михайлович Достоевский, 30 жовтня (11 листопада) 1821 — 28 січня (9 лютого 1881) — російський письменник.Зміст [сховати]
Українське коріння
Далекий предок Достоєвських, Данило Ртищич, 1506 року отримав село Достоїв на Берестейщині (територія теперішньої Білорусі), від назви якого й пішло прізвище. Одна з гілок роду Достоєвських перебралися на Волинь. Саме там мешкав якийсь Феодор Достоєвський, «прокуратор» князя Андрія Курбського, згаданий у документах 1570-х років. Під 1664 роком у с. Секунь згадується й інший пан Достоєвський. Достоєвські володіли й сусіднім селом Кличковичі (першим власником був Карл Достоєвський, котрий мав сина Гомера).
1775 — Достоєвські продали Кличковичі. Тоді Григорій Гомерович Достоєвський перебрався до Янушполя (як припускають дослідники, під Житомиром), де став священиком. Його сини також стали священиками — на Поділлі: Ян — у с. Скала, Андрій — у с. Війтівці.
Андрій Достоєвський, дід письменника, був священиком у 1782–1820 рр., підписувався українською — «Андрій». Після нього у Війтівцях правив його син Лев (1820–1829). Інший син, Михайло (батько письменника), навчався у Подільській семінарії, що тоді була заснована у Шаргороді. Звідти, як одного з найкращих учнів, його скерували на навчання до Медико-хірургічної академії в Москву (після навчання став одним із найкращих лікарів Маріїнської лікарні для бідних).
Могили Достєвських є у Кальнику.
Життя
Родина, дитинство
Хоча Достоєвські походили із роду, що був колись дворянським, спосіб життя родини був типово різночинський. Михайло Андрійович Достоєвський був людиною дуже скупою, але не шкодував грошей на виховання своїх дітей (вони навчалися у приватних пансіонах). Сам письменник двояко ставився до батька — співчував йому і відчував близькість із ним.
У 1831 році батько Достоєвського придбав дві невеликі садиби в Тульській губернії із сотнею кріпосних селян. Риси деспотизму й неконтрольованої влади посилювалися в ньому. Він жорстоко ставився до кріпосних, що призвело до трагедії: М.Достоєвського вбили 1839 року його ж кріпаки. Ф.Достоєвський дуже складно пережив втрату батька. Це викликало його перший напад епілепсії — хвороби, що супроводжувала письменника протягом всього життя. З раннього дитинства Достоєвський став носієм важких протиріч: син батька, вбитого кріпаками, він назавжди залишився їх захисником.
Мати письменника — Марія Федорівна, була веселою та світлою жінкою. Любила поезію. Її життя обірвалося у 1837 році від сухот. Складні взаємини батьків письменника знайшли своє відбиття в сюжеті твору «Нєточка Нєзванова».
Федір Достоєвський активно займався самовихованням — читав Пушкіна, Гоголя, Лермонтова, дуже полюбляв Шиллера. Звістка про загибель Пушкіна дійшла до нього одразу після смерті матері. І тоді Достоєвський сказав, що, якби не родинний траур, він попросив би батька носити траур за Пушкіним.
Навесні 1837 року батько привіз Федора та його старшого брата Михайла до Петербурга для вступу в Інженерне училище. Проте зарахованим був лише Федір (Михайло не пройшов за станом здоров'я).
На навчанні Достоєвський був замкненим, проте завжди захищав інших — особливо новачків. Від усіх інших однолітків Достоєвського вирізняла пристрасть до літератури. Також він захоплювався театром, балетом, музикою.
1843 року закінчив Інженерне училище, працював у креслярському Інженерному департаменті. Але вже наступного року пішов у відставку.
Початок літературної діяльності
1843 — перекладав «Євгенію Гранде» Бальзака.
На початку 1845 з'явився перший власний твір Достоєвського — «Бідні люди», написаний як роман у листах. Це історія пробудження, піднесення й падіння, нарешті повного знищення людської душі з певних соціальних причин. Вже у першому своєму творі Достоєвський звертається до теми «маленької» людини. Роман схвально сприйняли в літературному середовищі, Некрасов так відгукнувся на дебют Достоєвського: «Новий Гоголь явився!»
У наступній повісті «Двійник» (1846) Достоєвський знову звернувся до питання ролі соціального середовища, конкретних життєвих обставин у долі людини.
Достоєвський дуже хворобливо ставився до критики власних творів. Через це йому не вдалося знайти друзів у літературному середовищі, після свого дивовижного дебюту молодий письменник відштовхнув знайомих своїм характером. Сталися конфлікти з Некрасовим, Тургенєвим, Панаєвим.
Гурток Петрашевського
З 1847 року Достоєвський зближується із Михайлом Буташевичем-Петрашевським. Письменник почав відвідувати його відомі «п'ятниці», де знайшов коло нових друзів. Радикальні погляди «петрашевців» підігрівалися подіями революції 1848 року. Федір Михайлович виступив за негайне скасування кріпацтва в Росії — навіть шляхом повстання. 15 квітня 1849 року в гуртку зачитували заборонений тоді «Лист Белінського до Гоголя». 23 квітня 1849 року 37 учасників гуртка «петрашевців» заарештували. Федір Михайлович стійко пережив 7-місячне слідство і був засуджений до смертної кари, яку, проте, невдовзі замінили на каторгу.
Сибір і каторга
Від зими 1850 року Достоєвський перебував в Омському острозі. Йому заборонили писати, тож він міг лише спостерігав життя каторжан.
Достоєвський намагався зблизитись із каторжанами, проте дворянин був для них чужим. Так Достоєвський переконався, що між народом і дворянством глибочіє прірва.
В острозі Достоєвський звертається до Біблії. Для Федора Михайловича починається духовний пошук нових шляхів розвитку Росії, що тривав до 1860-х років.
З 1854 року Достоєвський перебував у Семипалатинську. Він одружився з Марією Дмитрівною Ісаєвою. Проте їх шлюб не був щасливим. Лише 1859 року Достоєвський отримав дозвіл жити у столиці. Тоді ж вийшли друком його твори «Дядюшкін сон» та «Село Стєпанчіково і його мешканці». 1860 року вийшла перша двотомна збірка творів письменника.
Після заслання
30 червня 1859 Достоєвському видають тимчасовий квиток № 2030, що дозволяє йому виїзд у Твер, і 2 липня письменник залишає Семипалатинськ. У 1860 Достоєвський з дружиною і прийомним сином Павлом повернувся до Петербурга, але негласне спостереження за ним не припинявся до середини 1870-х років. З початку 1861 Федір Михайлович допомагає братові Михайлу видавати власний журнал «Час», після закриття якого в 1863 брати починають випускати журнал «Епоха». На сторінках цих журналів з'являються такі твори Достоєвського, як «Принижені і ображені», «Записки з мертвого будинку», «Зимові нотатки про літні враження» і «Записки з підпілля».
Достоєвський робить поїздку за кордон з молодою емансипованою особою Аполлінарією Сусловою, у Баден-Бадені захоплюється руйнівної грою в рулетку, відчуває постійну потребу в грошах і в цей же час (1864) втрачає дружину і брата. Незвичний уклад європейського життя довершує руйнування соціалістичних ілюзій юності, формує критичне сприйняття буржуазних цінностей і неприйняття Заходу.
Через півроку після смерті брата видання «Епохи» припиняється (лютий 1865). У безвихідному матеріальному становищі Достоєвський пише глави «Злочину і кари», посилаючи їх М. Н. Каткова прямо в журнальний набір консервативного «Русского вестника», де вони друкуються з номера в номер. В цей же час під загрозою втрати прав на свої видання на 9 років на користь видавця Ф. Т. Стелловского, бо він зобов'язався написати йому роман, на що у нього не вистачає фізичних сил. За порадою друзів Достоєвський наймає молоду стенографістку Ганну Сниткину, яка допомагає йому справитися з цим завданням.
Роман «Злочин і кара» був закінчений і оплачений дуже добре, але щоб ці гроші в нього не відібрали кредитори, письменник їде за кордон зі своєю новою дружиною, Ганною Григорівною Сніткіною. Поїздка відображена у щоденнику, який в 1867 почала вести А. Г. Сніткіна-Достоєвська. По дорозі в Німеччину подружжя зупинилися на кілька днів у Вільні.
60-ті роки. Перехід до великих романів
Із 1861 року Федір Михайлович та його брат видають журнал «Врємя», після його заборони — «Епоха». У напруженому діалозі із сучасниками Достоєвський виробив свій особистий погляд на задачі письменника та суспільного діяча.
У першому ж номері журналу «Врємя» Достоєвський почав друкувати свій новий роман «Принижені та зневажені» («Униженные и оскорбленные»). Він писав про нерівність, про людей, що забуті усіма та страждають, про несправедливість, що лежить у підґрунті існуючих людських відносин. Влітку 1862 року Достоєвський вперше виїхав за кордон. Відвідав Париж, Лондон, мандрував Німеччиною, Швейцарією та Північною Італією.
Під час другої закордонної поїздки Достоєвський перебував у страшній матеріальній скруті — захопився азартними іграми і не міг зупинитися програвати.
1864 — померли, брат Достоєвського, Михайло, та його дружина Марія Дмитрівна. Федір Михайлович взяв на себе всі борги брата.
У жовтні 1866 року Достоєвський був змушений укласти кабальний договір із книговидавцем Стелловським (повинен був забезпечити новий роман до листопада 1866 року). Для того, щоб його виконати, звернувся до стенографістки Анни Григорівни Сніткіної. Так за 26 днів було написано роман «Гравець» («Игрок»). 15 лютого 1867 року Анна Григорівна стала другою дружиною Достоєвського.
У цей час творчість Достоєвського піднялася на новий філософський рівень. Він розкрив трагедію сучасної людини силою аналізу та геніальною мистецькою інтуїцією. З'явилися твори «Записки із Підпілля», «Злочин і кара» («Преступление и наказание») (1866).
Закордонний період 1867–1871 років був змістовним і плідним для Достоєвського. Значно вплинули на письменника твори Рафаеля, Карраччі, Лоррена, Гольбейна.
Спостерігаючи за суспільним життям Європи, Росії, Достоєвський гостро відчував кризовий стан сучасного світу.
Творчість Достоєвського у 70-ті роки
Починаючи працювати над «Бісами» (1870–1871), Достоєвський мав намір створити памфлет проти західників та нігілістів.
1875 — з'являється роман «Підліток» («Подросток»), у якому письменник змалював розпад родини, втрату традиційних святинь та пошук нових.
1877 — Достоєвського обрали почесним членом Академії наук. Він уже завоював загальну славу та визнання. Але здоров'я письменника значно погіршилося.
1878 року від нападу епілепсії помер син Федора Михайловича, Олексій. Письменник тяжко переживав втрату сина. Відбулася бесіда Достоєвського із старцем Амвросієм в Оптинській пустині. 1879 року з'явився роман «Брати Карамазови».
У січні 1881 року хвороба Достоєвського ускладнюється. 27 січня Федір Михайлович попрощався із дружиною та дітьми, попросив передати синові Євангеліє, що той отримав від дружин декабристів у Тобольську. Ввечері того ж дня Достоєвського не стало.
1 лютого 1881 року Достоєвського поховали в Олександро-Невській лаврі.
Політичні погляди
За життя Достоєвського в культурних шарах суспільства протиборствували принаймні два політичні течії — слов'янофільство і західництво, суть яких приблизно така: прихильники першого стверджували, що майбутнє Росії в народності, православ'ї і самодержавстві, прихильники другого вважали, що росіяни повинні в усьому брати приклад з європейців. І ті, і інші розмірковували над історичною долею Росії. У Достоєвського ж була своя ідея — «почвенництво». Він був і залишався російською людиною, нерозривно пов'язаним з народом, але при цьому не заперечував досягнення культури і цивілізації Заходу. З плином часу погляди Достоєвського розвивалися, і в період свого третього перебування за кордоном він остаточно став переконаним монархістом
Сім'я і оточення
Дід письменника Андрій Григорович Достоєвський (1756 — близько 1819) служив уніатським, пізніше — православним священиком у селі Війтівці поблизу Немирова (нині Вінницька область України).
Батько, Михайло Андрійович (1787–1839), навчався в Московському відділенні Імператорській медико-хірургічній академії, служив лікарем у Бородінській піхотному полку, ординатором в Московському військовому госпіталі, лікарем в Маріїнській лікарні Московського виховного будинку (тобто в лікарні для незаможних, ще відомої під назвою Божедомке). У 1831 придбав невелике село Дарове в Каширському повіті Тульської губернії, а в 1833 і сусіднє село Черемошна (Чермашню), де в 1839 році був убитий власними кріпаками:
Пристрасть його до спиртних напоїв мабуть збільшилася, і він майже постійно бував не в нормальному положенні. Настала весна, мало що обіцяла хорошого … Ось у цей-то час в селі Чермашне на полях під узліссям працювала артіль мужиків, в десяток чи півтора десятка людей, діло, значить, було далеко від житла. Виведений із себе якимось неуспішним дією селян, а може бути, тільки що здавався йому таким, батько розлютився і почав дуже кричати на селян. Один з них, більш зухвалий, відповів на цей крик сильною грубістю і слідом за тим, злякавшися цієї брутальності, крикнув: «Хлопці, карачун йому !..». І з цим вигуком всі селяни, в числі до 15 осіб, кинулися на батька і в одну мить, звичайно, покінчили з ним … — Із спогадів А. М. Достоєвського
Мати Достоєвського, Марія Федорівна (1800–1837), походила з багатої московської купецької сім'ї Нечаєвих, яка після Вітчизняної війни 1812 р. втратила більшість статків. У 19 років вона вийшла заміж за Михайла Достоєвського. Вона була, за спогадами дітей, доброю матір'ю і народила в шлюбі чотирьох синів і чотирьох дочок (син Федір був другою дитиною). М. Ф. Достоєвська померла від сухот. На думку дослідників творчості великого письменника, окремі риси Марії Федорівни знайшли відображення в образах Софії Андріївни Довгорукої («Підліток») та Софії Іванівни Карамазової («Брати Карамазови»).
Старший брат Достоєвського Михайло також став літератором, його творчість було відзначено впливом брата, а робота над журналом «Час» здійснювалася братами в значній мірі спільно. Молодший брат Андрій став архітектором, Достоєвський бачив в його сім'ї гідний зразок сімейного життя. А. М. Достоєвський залишив цінні спогади про свого брата. З сестер Достоєвського найбільш близькі відносини склалися у письменника з Варварою Михайлівною (1822–1893), про яку він писав братові Андрію: «Я її люблю, вона славна сестра і чудова людина…» (28 листопада 1880 р.). З численних племінників і племінниць Достоєвський любив і виділяв Марію Михайлівну (1844–1888), яку, відповідно до спогадів Л. Ф. Достоєвський, «любив як власну дочку, пестив її і розважав, коли вона була ще маленькою, пізніше пишався її музичним талантом і її успіхом у молодих людей», проте, після смерті Михайла Достоєвського ця близькість зійшла нанівець. Нащадки Федора Михайловича продовжують проживати в Санкт-Петербурзі.
Філософія
Як показав Ноговіцин О. М. у своїй роботі, Достоєвський є найяскравішим представником «онтологічної», «рефлексивної» поетики, яка на відміну від традиційної, описової поетики, залишає персонаж у певному сенсі вільним у своїх відносинах з текстом, який його описує, що проявляється в тому, що він усвідомлює своє з ним відношення і діє виходячи з нього. Звідси вся парадоксальність, суперечливість і непослідовність персонажів Достоєвського. Якщо в традиційній поетиці персонаж залишається завжди у владі автора, завжди захоплений подіями (захоплений текстом), тобто залишається цілком описовим, цілком включеним у текст, цілком зрозумілим, підлеглим причинам і наслідкам, руху оповіді, то в онтологічній поетиці ми вперше стикаємося з персонажем, який намагається чинити опір текстуальним стихіям, своїй підвладності тексту, намагаючись його «переписати». При такому підході письменство є не опис персонажа в різноманітних ситуаціях і положеннях його у світі, а співпереживання його трагедії — його свавільному небажанні прийняти текст (світ), в його непереборна надмірність по відношенню до нього, потенційна нескінченність. Вперше на таке особливе ставлення Достоєвського до своїх персонажів звернув увагу Бахтін М. М.
Значення і вшанування
Ф. М. Достоєвський справив значний вплив на розвиток літературного і культурного процесу не тільки в Росії. Прикметно, що і в наш час (поч. ХХІ ст.) Достоєвський лишається найбільш читаним російськомовним автором на Заході і в цілому світі. Твори письменника традиційно включаються до навчальних програм, причому не тільки вузівських і філологічних, у багатьох країнах світу.
Загалом функціонують сім музеїв Ф. М. Достоєвського у світі — по одному в Білорусі і Казахстані, решта — в Росії. Наприкінці квітня 2009 року відкривається перший в Україні музей письменика у Війтівцях на Вінничині (поки що діятиме на громадських засадах), який в першу чергу висвітлюватиме мало відоме українське коріння Ф. М. Достоєвського. Велика заслуга, як у формуванні та відкритті музею, так і пошуку матеріалів та їхньому дослідженні належить начальнику Липовецького районного архіву Олександру Роговому.
Екранізації творів
1992 — Сон смішної людини
Література
Белинский В. Г. [Вступительная статья] // Петербургский сборник, изданный Н. Некрасовым. СПб., 1846.
Добролюбов Н. А. Забитые люди // Современник. 1861. № 9. отд. II.
Писарев Д. И. Борьба за существование // Дело. 1868. № 8.
Леонтьев К. Н. О всемирной любви: По поводу речи Ф. М. Достоевского на Пушкинском празднике // Варшавский дневник. 1880. 29 июля (№ 162). С. 3-4; 7 августа (№ 169). С. 3-4; 12 августа (№ 173). С. 3-4.
Михайловский Н. К. Жестокий талант // Отечественные записки. 1882. № 9, 10.
Соловьёв В. С. Три речи в память Достоевского: (1881–1883). М., 1884. 55 с.
Розанов В. В. Легенда о Великом инквизиторе Ф. М. Достоевского: Опыт критического комментария // Русский вестник. 1891. Т. 212, январь. С. 233–274; Февраль. С. 226–274; Т. 213, март. С. 215–253; Апрель. С. 251–274. Отд изд.: СПб.: Николаев, 1894. 244 с.
Мережковский Д. С. Л. Толстой и Достоевский: Христос и антихрист в русской литературе. Т. 1. Жизнь и творчество. СПб.: Мир искусства, 1901. 366 с. Т. 2. Религия Л. Толстого и Достоевского. СПб.: Мир искусства, 1902. LV, 530 с.
Шестов Л. Достоевский и Ницше. СПб., 1906.
Иванов Вяч. И. Достоевский и роман-трагедия // Русская мысль. 1911. Кн. 5. С. 46-61; Кн. 6. С. 1-17.
Переверзев В. Ф. Творчество Достоевского. М., 1912. (переизд. в кн.: Гоголь, Достоевский. Исследования. М., 1982)
Тынянов Ю. Н. Достоевский и Гоголь: (К теории пародии). Пг.: ОПОЯЗ, 1921.
Бердяев Н. А. Миросозерцание Достоевского. Прага, 1923. 238 с.
Волоцкой М. В. Хроника рода Достоевских 1506–1933. М., 1933.
Энгельгардт Б. М. Идеологический роман Достоевского // Ф. М. Достоевский: Статьи и материалы / Под ред. А. С. Долинина. Л.; М.: Мысль, 1924. Сб. 2. С. 71-109.
Достоевская А. Г. Воспоминания [1925]. М.: Художественная литература, 1981.
Фрейд З. Достоевский и отцеубийство [1925] // Классический психоанализ и художественная литература / Сост. и общ.ред. В. М. Лейбина. СПб.: Питер, 2002. С. 70-88.
Мочульский К. В. Достоевский: Жизнь и творчество. Париж: YMCA-Press, 1947. 564 с.
Лосский Н. О. Достоевский и его христианское миропонимание. Нью-Йорк: Издательство имени Чехова, 1953. 406 с.
Достоевский в русской критике. Сбокник статей. М., 1956. (вступ. ст. и прим. А. А. Белкина)
Лесков Н. С. О куфельном мужике и пр. — Собр. соч., т. 11, М ., 1958. С. 146–156;
Гроссман Л. П. Достоевский. М.: Молодая гвардия, 1962. 543 с. (Жизнь замечательных людей. Серия биографий; Вып. 24 (357)).
Бахтин М. М. Проблемы творчества Достоевского. Л.: Прибой, 1929. 244 с. 2-е изд., перераб. и доп.: Проблемы поэтики Достоевского. М.: Советский писатель, 1963. 363 с.
Достоевский в воспоминаниях современников: В 2 т. М., 1964. Т. 1. Т. 2.
Фридлендер Г. М. Реализм Достоевского. М.; Л.: Наука, 1964. 404 с.
Мейер Г. А. Свет в ночи: (О «Преступлении и наказании»): Опыт медленного чтения. Frankfurt/Main: Посев, 1967. 515 с.
Ф. М. Достоевский: Библиография произведений Ф. М. Достоевского и литературы о нём: 1917–1965. М.: Книга, 1968. 407 с.
Кирпотин В. Я. Разочарование и крушение Родиона Раскольникова: (Книга о романе Достоевского «Преступление и наказание»). М.: Советский писатель, 1970. 448 с.
Захаров В. Н. Проблемы изучения Достоевского: Учебное пособие. — Петрозаводск. 1978.
Захаров В. Н. Система жанров Достоевского: Типология и поэтика. — Л., 1985.
Топоров В. Н. О структуре романа Достоевского в связи с архаическими схемами мифологического мышления («Преступление и наказание») [1973] // Топоров В. Н. Миф. Ритуал. Символ. Образ: Исследования в области мифопоэтического. М., 1995. С. 193–258.
Достоевский: Материалы и исследования / АН СССР. ИРЛИ. Л.: Наука, 1974–2007. Вып. 1-18 (продолжающееся издание).
Одиноков В. Г. Типология образов в художественной системе Ф. М. Достоевского. Новосибирск: Наука, 1981. 144 с.
Селезнёв Ю. И. Достоевский. М.: Молодая гвардия, 1981. 543 с., ил. (Жизнь замечательных людей. Серия биографий; Вып. 16 (621)).
Волгин И. Л. Последний год Достоевского: Исторические записки. М.: Советский писатель, 1986.
Сараскина Л. И. «Бесы»: роман-предупреждение. М.: Советский писатель, 1990. 488 с.
Аллен Л. Достоевский и Бог [1981] / Пер. с фр. Е. Воробьевой. СПб.: Филиал журнала «Юность»; Дюссельдорф: Голубой всадник, 1993. 160 с.
Гуардини Р. Человек и вера [1932] / Пер. с нем. Брюссель: Жизнь с Богом, 1994. 332 с.
Касаткина Т. А. Характерология Достоевского: Типология эмоционально-ценностных ориентаций. М.: Наследие, 1996. 335 с.
Лаут Р. Философия Достоевского в систематическом изложении [1950] / Пер. с нем. И. С. Андреевой; Под ред. А. В. Гулыги. М.: Республика, 1996. 448 с.
Бэлнеп Р. Л. Структура «Братьев Карамазовых» [1967] / Пер. с англ. СПб.: Академический проект, 1997.
Дунаев М. М. Федор Михайлович Достоевский (1821–1881) // Дунаев М. М. Православие и русская литература: [В 6 ч.]. М.: Христианская литература, 1997. С. 284–560.
Накамура К. Чувство жизни и смерти у Достоевского / Авториз. пер. с япон. СПб.: Дмитрий Буланин, 1997. 332 с.
Мелетинский Е. М. Заметки о творчестве Достоевского. М.: РГГУ, 2001. 190 с.
Роман Ф. М. Достоевского «Идиот»: Современное состояние изучения. М.: Наследие, 2001. 560 с.
Касаткина Т. А. О творящей природе слова: Онтологичность слова в творчестве Ф. М. Достоевского как основа «реализма в высшем смысле». М.: ИМЛИ РАН, 2004. 480 с.
Тихомиров Б. Н. «Лазарь! гряди вон»: Роман Ф. М. Достоевского «Преступление и наказание» в современном прочтении: Книга-комментарий. СПб.: Серебряный век, 2005. 472 с.
Яковлев Л. Достоевский: призраки, фобии, химеры (заметки читателя). — Харьков: Каравелла, 2006. — 244 с. ISBN 966-586-142-5
Ветловская В. Е. Роман Ф. М. Достоевского «Братья Карамазовы». СПб.: Издательство «Пушкинский Дом», 2007. 640 с.
Роман Ф. М. Достоевского «Братья Карамазовы»: современное состояние изучения. М.: Наука, 2007. 835 с.
Богданов Н., Роговой А. Родословие Достоевских. В поисках утерянных звеньев., М., 2008. (рос.)
Кутзее Дж. М.. «Осень в Петербурге» (так называется это произведение в русском переводе, в оригинале роман озаглавлен «Мастер из Петербурга»). М.: Эксмо, 2010.
Открытость бездне. Встречи с Достоевским Литературоведческая, философская и историографическая работа культуролога Григория Померанца.
3.
Поезії Поля Верлена
ПОЕТИЧНЕ МИСТЕЦТВО
Найперше - музика у слові!
Бери ж із розмірів такий,
Що плине, млистий і легкий,
А не тяжить, немов закови.
Не клопочись добором слів,
Які б в рядку без вад бриніли,
Бо наймиліший спів - сп'янілий:
Він невиразне й точне сплів,
В нім - любий погляд з-під вуалю,
В нім - золоте тремтіння дня
Й зірок осіння метушня
На небі, скутому печаллю.
Люби відтінок і півтон,
Не барву - барви нам ворожі:
Відтінок лиш єднати може
Сурму і флейту, мрію й сон.
Винищуй дотепи гризькі ті,
Той ум жорстокий, ниций сміх,
Часник із кухонь тих брудних -
Від нього плач в очах блакиті.
Хребет риториці скрути
Та ще як слід приборкай рими:
Коли не стежити за ними,
Далеко можуть завести.
Хто риму вигадав зрадливу?
Дикун чи то глухий хлопчак
Скував за шаг цей скарб, що так
Під терпугом бряжчить фальшиво?
Так музики ж всякчас і знов!
Щоб вірш твій завше був крилатий,
Щоб душу поривав - шукати
Нову блакить, нову любов,
Щоб мчав, де далеч непохмура,
Де чари діє вітерець,
Де пахне м'ята і чебрець...
А решта все - література.
Перекладач: Г.Кочур
Поль Верлен
Із збірки «РОМАНСИ БЕЗ СЛІВ»
Перекладач: Микола Лукаш
Джерело: З книги: Від Бокаччо до Аполлінера / Переклади / К.:Дніпро,1990
ЗАБУТІ АРІЄТИ
* * *
Це захоплене зомління,
Це закохане томління,
Хвильні трепети лісів
У руках вітрів пестливих
I між віток шелестливих
Хор сп’янілих голосів.
О, цей шелест, шемріт, шепіт,
Воркіт, туркіт, цвіркіт, щебет,
Журкіт, муркіт, свист і писк,
Трав розмайних шелевіння,
Шум води по моховинню,
По камінню плеск та блиск...
Хто ж до всього того шуму
Вплів мотив тривоги й суму,
Жаль снує душа — чия?
То, напевно, ми з тобою
День прощаємо журбою,
То душа твоя й моя!
4. Джордж Гордон Байрон "Прометей" , "Мій дух як ніч" . 9 клас
ДЖОРДЖ НОЕЛ ГОРДОН БАЙРОН
ПРОМЕТЕЙ
Титане! Ув очах твоїх
Відбилось горе і тривоги
Земних житців, що гнівні боги
Погордно зневажали їх.
А що дістав за те, Титане?
Лиш скелю, коршака й кайдани,
Німе страждання, вічний бран,
Нестерпний біль роздертих ран,
Що духа гордому уймає...
Ти стогін, роджений одчаєм,
Душив у грудях, щоб той звук
Не виказав таємних мук,
Знімівши на устах, аж доки
Наглядач неба відлетить,
Щоб мук агонії й на мить
Боги не вгледіли жорстокі.
Ти боротьбу обрав, Титане,
В двобої волі і страждань,
Прийняв ти муки без вагань;
А небо мстиве, невблаганне,
І доля зла,— тиран глухий,—
І дух ненависті, який
Істот собі на втіху творить,
І сам їх нищить, сам їх морить,
Дали тобі безсмертя в дар,
Та навіть ця, найважча з кар,
Твоєї волі не зламала.
Змогла добитись лиш проклять
Лють Громовержцева од тебе,
Та що йому готує небо,
Ти, віщий, не хотів сказать,
Хоч погляд твій сказав немало:
В нім вирок прозвучав, як грім,
І каяттям палив гірким,
Гнітив страхом, аж у правиці
Тремтіли в гніві блискавиці.
У тому твій небесний гріх,
Що людям зменшив ти страждання,
Що світлом розуму й пізнання
На боротьбу озброїв їх.
Хай доля зла тебе скувала,
Та виклик твій, борня зухвала,
Завзяття вогнене твоє,
Твій гордий дух і непокора,
Що їх і небо не поборе,
Для смертних прикладом стає.
Ти людству освітив дороги,
Ти — символ віри і тепла.
Як ти — сини людські півбоги,
Струмок ясного джерела.
Хай і провидить люд достоту
Нужденний пай свій: і скорботу,
І горе, і борні тягар,
І долю невідкличних мар,—
Та дух бунтарства — не покути —
Найважчі розбиває пута,
І волі людської снага,
У муках зрощена, в одчаї,
Надії й віри не втрачає,
Зухвало виклик зустрічає
І владно смерть перемага!
липень 1816
Переклав Д. Паламарчук
* * *
Мій дух як ніч. О, грай скоріш!
Я ще вчуваю арфи глас,
Нехай воркує жалібніш
І тішить слух в останній час.
Як ще надія в серці спить,
Її розбудить віщий спів.
Як є сльоза, вона збіжить,
Поки мій мозок не згорів.
Але суворо й смутно грай,
Додай жалю в свій перший звук.
Молю тебе, заплакать дай,
Бо розпадеться серце з мук.
Воно в собі терпить давно,
Давно вже в ньому вщерть образ,
Як не поможе спів, воно
Од мук тяжких порветься враз!
5.Дидактичний матеріал для вивчення творчості А.Чехова 6 клас
1. Відшукай імена героїв оповідань Чехова - 5 балів
О
|
Ч
|
У
|
М
|
Є
|
Л
|
О
|
В
|
Н
|
Х
|
Х
|
Р
|
Ю
|
Ж
|
И
|
Г
|
Р
|
И
|
А
|
А
|
Н
|
І
|
К
|
О
|
Л
|
А
|
І
|
Ф
|
Ф
|
Б
|
Є
|
Л
|
Д
|
В
|
Л
|
У
|
Й
|
Р
|
А
|
Н
|
І
|
Р
|
И
|
А
|
З
|
Ї
|
С
|
О
|
Н
|
Е
|
Н
|
Г
|
А
|
К
|
А
|
Б
|
О
|
П
|
А
|
Ц
|
Е
|
Е
|
Р
|
О
|
С
|
Т
|
Р
|
Л
|
Ї
|
Н
|
Ф
|
І
|
А
|
Л
|
Ь
|
Т
|
А
|
Т
|
В
|
А
|
2. Дай визначення літературознавчих термінів – 3 бали
- гумор,
- сатира;
- іронія.
3. Назвіть художні деталі, які є в оповіданні «Хамелеон»- 2 бали
4. Кого із героїв оповідань Чехова можна назвати хамелеонам? Чому ви так вважаєте? – 2 бали
6.Ілюстрації до роману Діккенса "Пригоди Олівера Твіста"
7.Самостійна робота
«Образи-характеристики роману "Л.Толстого "Анна Кареніна»
Тести
1.Ім’я чоловіка Анни Кареніної
а) Олександр; б) Олексій; в) Степан.
2. Хто з героїв роману мав дружину, дітей, але зовсім не піклувався про них?
а) Каренін; б) Облонський; в) Вронський.
3. Молодий, знатний, багатий чоловік, який хотів кохати і бути коханим, але не бажав створювати сім’ю і нести за неї відповідальність.
а) Вронський; б) Каренін; в) Облонський.
4. Чому, на вашу думку, Каренін не давав згоди на розлучення з Анною?
а) бо вона забрала б посаг; б) бо йому потрібно було бути одруженим чоловіком, щоб зберегти свою посаду; в) бо сподівався на примирення з дружиною.
5. Як змінилося життя Анни і Вронського після народження доньки?
а) ніяк; б) вони зблизились; в) вони ще більше віддалились.
6.З ким залишилась донька Анни після смерті матері?
а) з Облонським; б) з Кареніним; в) з Вронським.
ІІ рівень
Дайте відповідь на запитання.
1. На яких принципах базується життя Стіви Облонського? Яку суспільну проблему втілено у цьому образі?
2. Що таке «щастя»? Назвіть «щастя» чи «нещастя» кожної із відомих вам сімей, про які розповідається у романі.
ІІІ рівень
Порівняйте, створивши кола Вена, образи Кареніна і Вронського. Хто з героїв вам більш симпатичний ? Чому?
Кола Вена
Немає коментарів:
Дописати коментар